Справжнім випробуванням стратегічного партнерства, проголошеного Україною та ЄС, буде подальша політика ЄС у розбудові європейської газотранспортної мережі.

Так само сьогодні настав час для суттєвої активізації зусиль з метою підвищення рівня підготовленості української держави, суспільства та національної економіки до входження у структури ЄС. Очевидно, що реалізація такого підходу задає напрям перетворень в Україні та визначає відповідні пріоритети для розробки та здійснення економічної і соціальної політики. Прискорення соціально-економічних трансформацій у державі має перетворитися на діючий, а не лише декларативний пріоритет.

Важливим напрямом у відносинах України з країнами Європи є формування сучасної і дієвої державної системи надання, охорони і використання інтелектуальної власності .

Згідно з Угодою про партнерство і співробіт ництво між Україною та ЄС, наша держава до 2003 р. має забезпечити рівень захисту прав інтелектуальної власності, аналогічний існуючому у країнах Європейського Союзу. Вже зараз Україна приєдналась практично до всіх міжнародних договорів та угод у сфері інтелектуальної власності, зазначених в УПС.

Для досягнення такого рівня захисту прав інтелектуальної власності головні зусилля сконцентровані на вдосконаленні і приведенні національної законодавчої бази у відповідність з нормативними документами ЄС, а також на здійсненні заходів, спрямованих на боротьбу з виробництвом, імпортом та експортом контрафактної продукції.

Україна вже створила законодавчу основу, яка забезпечує набуття, використання та захист прав на об'єкти інтелектуальної власності і в цілому відповідає вимогам, встановленим міжнародними правовими актами. Зокрема, нині діє 9 спеціальних законодавчих актів щодо охорони інтелектуальної власності.

З метою приведення чинного законодавства у відповідність з європейськими та світовими нормативно-правовими актами Урядом України підготовлені зміни, які необхідно внести найближчим часом до законів, що регулюють права інтелектуальної власності. Розроблена також Програма розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності.

Інтеграція України до Європейського Союзу в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки також має здійсню
ватись шляхом створення гармонізованої з європейською правової, нормативно-методич ної та організаційної бази, яка повинна відповідати вимогам національної та загальноєвро пейської екологічної безпеки.

Згідно з визначеними Європейською Радою у 1993 р. і доповненими у Мадриді в 1995 р. так званими копенгагенськими критеріями членства в ЄС, Україні належить докласти величезних зусиль для створення відповідного конкурентного порядку, інституціональних структур, стабільного економічного і монетарного середовища . Цим питанням приділена першочергова увага у Посланні Президента України до Верховної Ради 2000 р. Реалістичність же визначених у цьому Посланні завдань підтверджена позитивними підсумками соціально-еко номічного розвитку у минулому році.

Водночас послідовна розбудова ефективної ринкової економіки з подальшим поступовим досягненням відповідності копенгагенським критеріям потребує нарощування зусиль на таких ділянках, як:

- забезпечення макроекономічної стабільності на основі реалізації стратегії сталого зростання;

- проведення глибоких структурних реформ з акцентом на становленні ефективного приватного власника, якісних змінах у сфері корпоративного управління, модернізації виробництва у напрямі забезпечення його міжнародної конкурентоспроможності;

- завершення адміністративної реформи з метою створення адекватної принципам ринкового господарства системи державного регулювання з істотним зменшенням рівня бюрократичного втручання в економіку;

- формування фінансових ринкових інститутів - надання пріоритетності у розбудові сучасної системи банків і небанківських фінансових установ; істотний розвиток ринку цінних паперів, розповсюдження новітніх інформаційних технологій організації їх діяльності;

- правове забезпечення ринкових перетворень — насамперед послідовна кодифікація законодавства із забезпеченням його стабільності, прозорості і гарантій виконання законів;

- подальша лібералізація торговельного режиму з мінімізацією довільних бюрократич них обмежень торгівлі через нетарифні заходи і впровадження цивілізованих норм регулювання торгівлі, узгоджених в рамках СОТ;

- створення сприятливого для підприємниць кої діяльності середовища , поліпшення інвестиційного клімату, мінімізація адміністратив них бар'єрів для започаткування нового бізнесу, зменшення податкового тиску на підприємців і забезпечення для них прозорих "правил гри", впровадження надійних механізмів забезпечення виконання контрактних зобов'язань, впровадження ефективних процедур банкрутства, декриміналізація економічної діяльності.

Наближення законодавства України до законодавства ЄС є одним з основних завдань у реалізації курсу на інтеграцію країни до Європейського Союзу. Сьогодні вже започаткова но активну роботу у цьому напрямі. Зокрема, створено Міжвідомчу координаційну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС, в рамках якої затвердже но Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу. Крім того, створено Центр перекладів актів європейського права, прийнято Постанову "Про порядок опрацювання актів Кабінету Міністрів України, а також проектів законів України та актів Президента України, що подаються Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України і Президентові України, з урахуванням основних положень законодавства ЄС". Для реалізації зазначеного вище завдання важливе значення матиме також прийняття Постанови Верховної Ради України "Про програму гармонізації законодавства України до законодавства ЄС".

З метою об'єднання зусиль Адміністрації Президента України, Верховної Ради та Уряду України на цьому важливому напрямі входження країни у структури ЄС у серпні 2000 р. було створено Національну Раду з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Згідно з Указом Президента України №145/99 від 9 лютого 1999 р., функції планування та контролю у цій сфері покладено на Міністерство юстиції України. Це створило реальний механізм забезпечення врахування положень європейського законодавства при розробці проектів Податкового, Митного, Цивільного, Антимонопольного кодексів та інших законопроектів, що регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності, охорони праці, захисту прав споживачів, боротьби з організованою злочинністю та

Водночас у згаданій сфері існують і певні проблеми. Передусім є нагальна необхідність запровадження такого порядку, що унеможливить прийняття проектів нормативно-право вих актів без урахування законодавства ЄС. При цьому наближення вітчизняного законодавства до нормативних стандартів ЄС не повинно розглядатися як просте механічне перенесення європейських норм до українського законодав ства. Мова має йти про впровадження принци
пів європейського регулювання з врахуванням досягнутого в Україні ступеня зрілості суспільно-економічних відносин і специфіки менталітету українського народу.

Виходячи з цього, ефективними інструмента ми наближення законодавства України до законодавства ЄС мають стати міжпарламент ський діалог з Євросоюзом і країнами-члена ми ЄС, а також запозичення українськими парламентарями законотворчого досвіду європейських колег.

Таким чином, досягнення цілей відповідності української держави та суспільства копенгагенським і мадридським критеріям членства в ЄС є головним довгостроковим завданням євроінтеграційного курсу України. Серед конкретних напрямів співпраці першочерго ве значення надається створенню зони вільної торгівлі з Євросоюзом . Така перспектива визначена в Угоді про партнерство і співробітництво - міжнародно-правовій основі сучасних двосторонніх відносин між Україною та ЄС. Вже зроблені перші кроки щодо вивчення практичних можливостей створення такої зони. Україна поставила питання про започаткування відповідного переговорного процесу з ЄС. На Паризькому саміті Україна - ЄС у вересні 2000 р. досягнута також домовленість щодо розробки в рамках УПС конкретних заходів, які має здійснити Україна для створення умов, що - поряд з приєднанням країни до СОТ - дали б можливість розпочати консультації про створення зони вільної торгівлі України з ЄС.

Повна та послідовна реалізація положень УПС протягом найближчих років сприятиме модернізації національної економіки, підвищенню ефективності використання обмежених ресурсів, формуванню сучасних секторів спеціалізації виробництва і торгівлі та розширенню ринків збуту українських товарів і послуг. Це дасть змогу підійти до наступного етапу на шляху європейської інтеграції України - укладення угоди про асоціацію з ЄС.

Пріоритетність цілей інтеграції України в ЄС не означає приниження важливості інших стратегічних напрямів зовнішньоекономічної діяльності держави. Зокрема, розвиток взаємовигід ної співпраці з Росією завжди зберігатиме своє значення як один з наріжних каменів державної політики України. Так само важлива увага буде приділятися і далі нашому співробіт ництву з іншими державами СНД і ГУУАМ, з регіональними угрупованнями країн Центральної та Південно-Східної Європи. Україна усвідомлює також важливість того, щоб процес її інтеграції в Євросоюз став складовою процесу формування загальноєвропей ського економічного, соціального, політично го і правового простору.

Як один із засновників Організації чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Україна докладає зусиль для активізації господарських стосунків у межах цього регіональ ного об'єднання. Примітно, що саме на теренах України у м. Ялта в 1998 р. було підписано Статут Організації ЧЕС, який перетворив міжурядовий механізм співробітництва на цілком сформовану регіональну економічну організацію. Під час цієї зустрічі також було прийнято підсумковий політичний документ - Декларацію Ялтинського саміту.

Проведення саміту ЧЕС на українській землі, проголошення нової міжнародної регіональної організації стало реалізацією прагнення України, як однієї з найбільших причорноморських держав, підтвердити свій конструктивний підхід до участі у Чорноморському регіональ ному процесі. Було також наголошено, що країни-учасниці розглядають співробітництво у регіоні як складову процесу загальноєвро пейської економічної інтеграції та мають намір сприяти тісній взаємодії Організації ЧЕС з Європейським Союзом та іншими регіональ ними структурами.

Стратегічне значення Чорноморського регіону полягає, з одного боку, у тому, що через нього пролягають важливі транспортні комунікації , які поєднують розвинуті цивілізаційні центри Європи з багатими на сировинні ресурси країнами Середнього Сходу та Центральної Азії й далі ведуть до великих ринків густонаселених країн басейну Індійського океану й Азіатсько-Тихоокеанського регіону. З іншого боку, Чорноморський регіон зв'язує Північно-Східну та Центральну Європу з країнами Середземноморського басейну, формуючи спільний простір економічних і політичних інтересів у Європі та Азії в цілому.

Надзвичайну геостратегічну важливість Чорноморського регіону визначає і такий чинник, як величезні поклади нафти та газу, розробка і поставляння яких на світові ринки повинні розпочатися уже в найближчому майбутньому. Останнім часом західні підприємці виявляють все більший інтерес до цього регіону у зв'язку з розробкою нафтових родовищ Каспійського моря та розбудовою трансазійської мережі транспортних та енергетичних комунікацій.

Чорноморський регіон (і не в останню чергу Україна) замикає на себе основні транспортні нафтові комунікаційні шляхи як по осі "Схід - Захід", так і по осі "Південь - Північ". Досить сказати, що використання території України дає можливість більш ніж вдвоє скоротити довжину шляху транспортування нафти з Близького Сходу (через Туреччину та Чорне море) в Європу. Українсько-грузинський транспортний коридор поставляння нафти в
Європу також є значно коротшим, порівняно з альтернативними шляхами через Туреччину і Російську Федерацію.

Першочергові економічні інтереси України в системі ОЧЕС полягають у реалізації спільних програм і проектів у галузі транспорту, телекомунікацій, енергетики, сільського господарства, екології, туризму. Надзвичайно важливим є вирішення завдань, пов'язаних з відновленням судноплавства по Дунаю.

Розгляд ЧЕС як потенційної зони вільної торгівлі розкриває можливості узгодження зовнішньоекономічних пріоритетів країн регіону, вирішення проблем їхньої економічної сумісності. Не зважаючи на відмінності у рівні та структурі економіки, у стані зовнішньоеконо мічної діяльності країн-учасниць ЧЕС, проведення скоординованої експортно-імпортної політики може забезпечити певний баланс інтересів у рамках основних пріоритетів.

Україна має позитивне сальдо у торгівлі з чорноморськими країнами, що підтверджує перспективність цього напряму зовнішньотор гових відносин. Є також підстави для того, щоб активізувати балканський напрям нашої політики, роблячи ставку на розвиток двосторонніх зв'язків з тими державами регіону, зовнішньополітичні й економічні устремління яких об'єктивно відповідають інтересам нашої країни.

Розгалужені торгово-економічні зв'язки розвиваються між Україною та Центральноєвро пейською асоціацією вільної торгівлі (СЄФТА), на яку припадає майже третина європейської частки зовнішнього товарообігу України. Переважна більшість учасників цього регіонального об'єднання - колишні члени РЕВ, з якими Україна мала усталені коопераційні зв'язки.

Беручи до уваги зазначене, можна сказати, що якнайшвидше приєднання до СЄФТА дало б Україні можливість зберегти присутність на ринках цих країн, хоча б не меншу, ніж у даний час. Тому українська сторона продовжує порушувати перед Європейською Комісією та країнами-кандидатами на членство в ЄС (Чехія, Польща, Угорщина) питання про непогіршення для України умов торгово-еко номічного співробітництва з цими країнами після їх входження до ЄС.

Разом з цим українська сторона звернулась до Єврокомісії з пропозицією розпочати консультації, у т.ч. двосторонні, з країнами-чле нами ЄС про можливість укладання Угод про вільну торгівлю, здійснення чого зняло б з порядку денного одну з умов, яку країни-члени СЄФТА висувають перед Україною у процесі її приєднання до цього угруповання.

Сьогодні двостороння договірно-правова база торгово-економічного співробітництва між Україною та країнами-членами СЄФТА сформована майже повністю. З цими країнами укладено угоди про торгово-економічне співробіт ництво, про сприяння та взаємний захист інвестицій, про уникнення подвійного оподаткування. З Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Болгарією та Чехією підписано меморандуми про напрями та етапи лібералізації двосторонньої торгівлі. Аналогічні документи опрацьовуються з Румунією та Словенією.

Помітним явищем європейського процесу є діяльність Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), членом якої Україна стала у 1996 році. Українська сторона бере активну участь у регулярних зустрічах, що проводяться на рівні глав урядів, міністрів закордонних справ і національних координаторів ЦЄІ. Як країна, що серед учасників ЦЄІ має найбільший за своїми масштабами аграрний сектор, Україна буде ініціювати конкретні заходи і механізми щодо поглиблення співробітництва в галузі сільського господарства, харчової промисловості. Стійкими залишаються наші інтереси і можливості в галузі енергетики, охорони навколишнього середовища, науки і технологій, малого і середнього бізнесу, туризму, транспорту, транскордонного співробітництва. Реалізація цих завдань покладена на створену розпорядженням Президента України Міжвідомчу комісію з питань співробітництва України в рамках ЦЄІ.

Україна розглядає Центральноєвропейську ініціативу як важливий механізм інтеграції в європейський економічний і політичний простір, а також зміцнення стабільності в регіоні та добросусідських відносин між країнами-учасницями.

Свої наміри розвивати торгово-економічні відносини з одним з найдосвідченіших європейських об'єднань - Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) - Україна засвідчила підписанням у червні 2000 р. у м. Цюрих Декларації Україна - ЄАВТ. У цьому документі, зокрема, передбачено утворити Спільний комітет Україна - ЄАВТ, який визначатиме заходи і механізми, необхідні для створення зони вільної торгівлі. Укладені також двосторонні рамкові торгово-економічні угоди між Україною і членами ЄАВТ - Швейцарією та Норвегією.

Приєднання до ЄАВТ дасть Україні змогу не тільки увійти в зону вільної торгівлі країн-учасниць асоціації та використати для себе їх потенціал і досвід з огляду на власну перспективу щодо можливості стати кандидатом у члени ЄС, а й розширити свої торгові стосунки з країнами-членами ЄС через тісні зв'язки ЄАВТ з ЄС, а також взяти участь у фор
муванні єдиного західноєвропейського ринку шляхом уніфікації технічних стандартів, норм, митних процедур і податків, забезпечення вільного доступу до національних ринків держзамовлень та об'єднання наукового потенціалу.

У рамках режиму вільної торгівлі між Україною та ЄАВТ запроваджуватиметься так звана "європейська кумуляція" - порядок визначення походження продукції, який даватиме змогу завозити через ЄАВТ в Україну піддані достатній переробці в країнах-членах ЄАВТ товари багатьох країн Європи, Азії та Латинської Америки, використовуючи при цьому низькі імпортні тарифи України, призначені для імпорту товарів походженням з країн-членів ЄАВТ. З іншого боку, застосування правил "європейської кумуляції" до української продукції, підданої достатній переробці в країнах-членах ЄАВТ, сприятиме зростанню українського експорту.

Реальний вплив на формування нинішньої економічної структури та майбутнього господарського середовища Європи Україна може здійснити шляхом динамічного розвитку та диверсифікації у першу чергу тих галузей своєї економіки, що мають порівняльні і конкурентні переваги та є взаємодоповнюючими щодо європейських країн. Йдеться насамперед про машинобудівний і гірничо-металургійний комплекси, високотехнологічні виробництва, агропромислову сферу, транзитні перевезення, рекреаційно -туристичну галузь, фінансові і банківські послуги.

У світовій економіці машинобудування є чи не найбільш глобалізованою галуззю, для якої характерні як жорстка конкуренція, так і співробітництво, значні обсяги обміну продукцією. Навіть розвинуті країни не можуть забезпечити свої потреби за всім асортиментом продукції машинобудування за рахунок лише власного виробництва.

Можливості інтеграції машинобудування України в європейський простір мають розглядатися з урахуванням конкурентоздатності вітчизняної продукції та можливості співробітництва, зокрема у забезпеченні комплектних поставок і технічному обслуговуванні поставленої продукції. З урахуванням та оцінкою всіх можливостей і визначаються відповідні пріоритети в стратегічних і тактичних напрямах. Безперечно, що для українського машинобудування одним з пріоритетних напрямів участі у міжнародному економічному співробітництві є інтеграція в економічний простір Центральної і Західної Європи. Але сучасний стан справ у цій сфері характеризується найтіснішими зв'язками з Росією щодо співпраці як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках.

Інтеграція українського машинобудування в європейський простір передбачає насамперед входження в європейські ринкові структури. Одним з головних завдань у цьому контексті є подолання існуючих диспропорцій, коли частка машинобудування в експорті України до європейських держав значно поступається аналогічному показнику в імпорті з Європи. Крім того, необхідно поліпшити структуру експорту за рахунок наукомістких галузей: приладобудування, мікроелектроніки, виробництва авіаційно-космічної техніки. Доцільно розширити коло країн-імпортерів продукції українського машинобудування та збільшити обсяги її експорту у колишні члени РЕВ (Польщу, Угорщину, Словаччину, Болгарію), а також країни, що не є визнаними у світі машинобудівни ми державами (Португалію, Грецію, Іспанію).

Варто нагадати, що у числі семи країн світу Україна має повний цикл проектування та виробництва літаків. Для країн Європи авіаційна галузь України пропонує широкий вибір авіаційної техніки (літаки Ан-70, Ан-124, Ан-74ТК, Ан-140, Ан-32Б-200), що є конкурентоздатною на цих ринках за рахунок високих технічних характеристик, порівняно низьких цін і можливості виконання визначених умовами тендеру вимог замовників.

Авіаційна галузь України, згідно з діючими міждержавними Угодами між Україною та Російською Федерацією у галузі авіабудування, розвиває широку кооперацію з підприємства ми та організаціями Росії щодо створення зразків сучасних літаків та авіадвигунів до них. Для координації цих робіт в Комісії з російсько -українського співробітництва створено Підкомісію з питань співробітництва в авіаційній галузі. У рамках зазначених робіт також розгорнуто та координується виконання спільних проектів: Ан-70, Ту-334, Ан-140, Ан-124 та ін.

Прикладом взаємовигідного співробітництва є створення Міжнародного консорціуму "Середній транспортний літак", основним завданням якого є координація спільних робіт по військово-транспортному літаку (ВТЛ) Ан-70, а також підготовка тендерних пропозицій по створеному на базі останнього європейському літаку Ан-7Х і просування цього проекту до європейських та інших країн.

Космічна діяльність може стати активним інструментом європейської економічної політики України. Зв'язки у цій галузі, що склалися з Росією та країнами Східної і Центральної Європи, є необхідною основою реалізації космічних проектів, де Україна може відігравати значну роль. Перспективною є кооперація з країнами Чорноморського басейну та Балтії, для яких космічний потенціал України - одна з реальних можливостей виконання власних космічних програм. Водночас недостатньо викори
стовується вітчизняний космічний потенціал у співробітництві з країнами Західної Європи. У зв'язку з цим варто вжити заходів щодо розширення співробітництва з такими спеціалізо ваними міжнародними організаціями, як Європейське космічне агентство, Європейський центр космічного права тощо. Крім цього, слід продовжити співпрацю в рамках побудови Глобальної (загальноєвропейської) системи навігації на базі космічних засобів, розвитку міжнародних програм "Попередження" та "Сезар". Додатковими напрямами інтеграції України в ЄС можуть бути: утвердження провідної ролі України в космічних проектах країн Центральноєвропейської ініціативи, участь у спільному проекті щодо використання космічних технологій для побудови Європейської системи екологічної безпеки у рамках міжнародної програми Ради Європи та ін.

Значними є можливості вітчизняних суднобудів ників. Сім суднобудівних заводів України спроможні конкурувати на міжнародному ринку будівництва сучасних суден - транспортних, рибопромислових, пасажирських, військових, технічного флоту, - а також забезпечити весь комплекс послуг з ремонту цієї техніки.

Одним із шляхів нарощування потенціалу даної галузі вітчизняної економіки на європейському напрямі є поширення прикладу заводу "Океан" щодо залучення промислового інвестора. В окремих випадках було б доцільним здійснення з боку Уряду разової точкової або системної (за прикладом Португалії, Туреччини та ін.) державної фінансової підтримки суднобудування з метою збереження чи отримання певних позицій на європейському ринку. Разом з тим значні невикористані можливості в цьому напрямі полягають у необхідності удосконален ня організації маркетингової та рекламної діяльності української суднобудівної спільноти на європейському просторі через спеціалізовані організації або структури асоціацій, об'єднань і спілок суднобудівників та судновласників.

Аналіз результатів роботи галузі за останні 2 роки, досягнутих завдяки здійсненню комплексу заходів щодо підвищення конкурентоспро можності вітчизняного суднобудування, дає підстави очікувати, принаймні на короткостро ковий період (2-3 роки), зміцнення тенденцій позитивної динаміки показників виробницт ва у галузі, а також прогнозувати зростання обсягів випуску та поставляння продукції на європейський ринок на 7-9% щорічно, збільшення питомої ваги сертифікованої продукції та поступову адаптацію українських суднобудівних підприємств до системи поділу праці, що склалася на європейському економічному просторі.

Україна зберігає високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва у таких галузях, як важке енергетичне і транспортне машинобудування , вироби якого можуть мати достатній попит у країнах СНД, Балтії, Центральної і Південно-Східної Європи.

Економічне співробітництво гірничорудних підприємств України з країнами Європи полягає у забезпеченні європейських металургійних заводів залізорудною сировиною . Традиційними споживачами залізорудної продукції є країни Східної Європи та Австрія. У 2000 р. гірничорудні підприємства України поставили на експорт 20 млн т сировини . Найбільше такої продукції відправлено до: Польщі - 4,2 млн т (36,6%), Чехії - 3,6 млн т (31,0%), та Словаччини - 2,3 млн т (19,7%).

За 2000 р. експорт залізорудної продукції тільки підприємствами ДАК "Укррудпром" зріс, порівняно з 1999 р., на 3,0 млн т і становив 11,5 млн т.

З метою підвищення конкурентоздатності української залізорудної продукції вживаються заходи щодо реалізації програми підвищення (шляхом технологічної модернізації виробництва) якості та зниження собівартості даної продукції. Одним з європейських вимірів у цій сфері є необхідність завершення будівництва разом з Румунією та Словаччиною отриманого в "спадщину" від колишнього СРСР і РЕВ Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд у місті Долинське, що ляже додатковим тягарем на український бюджет.

Металургійний комплекс України за наявними потужностями посідає п'яте місце у світі, а за обсягами виробництва - входить до першої десятки і справляє тим самим відчутний вплив на європейський економічний ландшафт . Наявність власної сировинної бази, розвинутість транспортних артерій, географічне положення України створює перспективи для входження вітчизняного металургійного комплексу в європейський економічний простір. Українська металургійна галузь є експортоспроможною. За підсумками 2000 р. Україною експортовано продукції металургії на суму 4,83 млрд дол. США, у т.ч. третину - до країн Європи.

Таким чином, металургійна галузь вже сьогодні посідає значне місце на європейському ринку металопродукції. Подальше входження української металургії в економічний простір ЄС безпосередньо пов'язане з виробництвом високоліквідної, конкурентоздатної продукції. Враховуючи те, що країни ЄС передбачають модернізувати свої магістральні залізничні шляхи, перспективи розвитку експортного потенціалу українського металургійного комплексу можуть бути значними . У той же час Україна в найближчому майбутньому частково втратить ринки збуту металопродукції на Далекому Сході (у зв'язку із
введенням в дію двох потужних металургій них комбінатів у Китаї). Тому активізація співробітництва з ЄС у цьому напрямі є надзвичайно актуальною. Залучення західноєвропей ських концернів через приватизацію до роботи в Україні посилить позиції останньої в ЄС і прискорить впровадження режиму вільної торгівлі з Євросоюзом. Можливим варіантом виходу вітчизняних металовиробників на західноєвропейський ринок є також створення в країнах ЄС дочірніх і спільних підприємств українських металургійних комбінатів.

Пріоритетними напрямами розвитку української металургійної галузі в контексті її інтеграції до відповідних європейських структур мають стати:

- реконструкція виробничих потужностей підгалузей і підприємств відповідно до кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків шляхом вилучення морально і фізично застарілого металургійного устаткування;

- здійснення економічних, технологічних та організаційних заходів щодо мінімізації витрат на виробництво та забезпечення рентабель ності роботи підприємств комплексу. Виконання цих заходів забезпечить Україні відповідний сегмент європейського ринку.

Аналіз балансу виробництва, споживання та потреби народного господарства України у продукції кольорової металургії за останній період і на найближчу перспективу (до 2010р.) свідчить про значний експортний потенціал галузі і можливість її подальшого входження в європейський економічний простір. Зокрема, може бути розширено експорт глинозему, первинного і вторинного алюмінію, мідної та алюмінієвої катанки, титану губчатого, напівпровідникових матеріалів, феросплавів тощо.

Комплексною програмою розвитку кольорової металургії України на період до 2010 р. передбачені відповідні організаційно-технічні заходи щодо відновлення, технічного переоснащення та реконструкції наявних виробничих потужностей кольорової металургії, які забезпечать одночасно зниження собівартості та якість продукції на рівні світових стандартів.

Країни ЄС є основним ринком збуту вітчизняної текстильної продукції. На них протягом останніх років припадає понад 2/3 українського експорту текстилю . До 2001 р. двостороння торгівля текстильною продукцією між Україною та ЄС регулювалася укладеною у 1993 р. Угодою, яка неодноразово переглядалася та доповнювалася. У рамках цієї Угоди експорт текстилю з України квотується . Наявність квот значно стримує експорт текстильних і швейних виробів до ЄС, гальмує розвиток вітчизняного виробництва. Поступове збільшення квот, починаючи з 1995 р., не задовольняло потреби українських виробників.

В результаті тривалих консультацій і переговорів у Брюсселі 19 грудня 2000 р. після відповідного опрацювання та погодження з міністерствами і відомствами підписано нову Угоду між Україною та Європейським Союзом про торгівлю текстильною продукцією на період 2001-2004 років. Цим документом передбачено значне збільшення квот у четвертому кварталі 2000 р., а також введення з 1 січня 2001 р. режиму повної лібералізації торгівлі текстильними виробами, за умови приведення Україною ставок ввізного мита на текстильну продукцію до рівнів, що діють в ЄС.

Ринкові реформи в аграрному секторі економіки починають справляти позитивний вплив на динаміку сільськогосподарського виробництва України. У 2000 р. виробництво валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств збільшилось, порівняно з 1999 р., на 7,6%, що створює довгострокові передумови більш відчутного впливу цієї галузі на різноманітні сфери європейського життя.

Агропромисловий комплекс залишається інвестиційно привабливим як для внутрішнього, так і для зовнішнього інвестора. Сьогодні ця галузь готова прийняти до 1 млрд дол. США інвестицій . Слід відзначити, що податкове навантаження на сільськогосподарські підприємства в Україні становить 7% від реалізації продукції, що можна розглядати як своєрідну офшорну зону в економіці України. Особливо привабливі умови для інвестицій створені у харчовій промисловості . У неї вкладено близько 40% усіх прямих іноземних інвестицій у вітчизняну промисловість та 21% - в економіку України. У 2000 р. інвестиції в харчову промисловість склали 110 млн дол. США, а всього за період, починаючи з 1992 р., вони становлять 740,5 млн дол. Це у поєднанні з власними коштами підприємств дало змогу істотно оновити матеріально-техніч ну базу, дещо підвищити конкурентоздатність українських харчових продуктів.

Урядом України проводиться цілеспрямована робота щодо удосконалення та визнання системи стандартизації і сертифікації, яка сприятиме підвищенню якості і конкурентоздат ності українських продовольчих товарів, що є одним з основних чинників поступової інтеграції України в європейські аграрно-еконо мічні відносини.

Зовнішньоторговий оборот сільськогоспо дарської продукції за 2000 р. становив 2,6 млрд дол. США, або 8,0% обсягу зовнішньої торгівлі України.

Метою аграрної політики України у 2001 р. є створення умов для зростання сільськогоспо дарського виробництва на базі реформ аграрного сектору, розпочатих у 2000 році. 2001 рік повинен стати переломним для стабільно
го нарощування обсягів валової продукції. Прогнозується збільшення обсягів валової продукції в сільському господарстві на 3%, у харчовій промисловості - на 5%. У 2001 р. очікується отримати 35 млн т зерна, 15 млн т цукрових буряків, 3 млн т олійних культур, 16,5 млн т картоплі, 2,6 млн т м'яса у живій вазі, 12,8 млн т молока, 3,5 тис т вовни тощо.

Розрахунки показують, що у 2001 р. харчова промисловість спроможна забезпечити зростання виробництва за всією номенклатурою виробів, здійснити подальше розширення асортименту, поліпшення якості і зовнішнього оформлення продукції. Все це забезпечить зростання експортного потенціалу України.

Реформування аграрного сектору української економіки на сучасних ринкових засадах, створення ефективних господарських форм у сільському господарстві, тісніша інтеграція останнього з відповідними галузями промисловості дадуть змогу вирішити головне завдання - суттєво підняти продуктивність землеробства і тваринництва, а отже, закласти міцні підвалини для формування розгалуженого регіонального продовольчого комплексу європейського масштабу.

Вигідне географічне положення України на шляху основних транзитних потоків між Європою та Азією, наявність незамерзаючих морських чорноморських портів, розвинутої транспортної мережі в широтних і меридіональних напрямках створюють всі необхідні передумови для залучення і пропуску значних обсягів транзитних вантажів найкоротшими шляхами. Важливим етапом у розвитку транзитних перевезень стане створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів (МТК). Усе це визначило транспортну характеристику України як транзитної держави. Формуванню національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні надано статус державної політики.

Україна бере активну участь у роботі Європейських міжнародних нарад з питань розвитку транспорту, приєдналася до основних європейських Конвенцій та Угод із цих питань, у тому числі і зі створення МТК. З дев'яти сухопутних міжнародних транспортних коридорів , визначених другою Пан-Європейською транспортною конференцією, три проходять українською територією . Маючи достатньо розвинуту мережу залізничних й автомобільних шляхів, трубопроводів , портів на Чорному та Азовському морях, на Дніпрі та в гирлі Дунаю, Україна може прийняти значні вантажні потоки в таких напрямках: країни Європи - країни Азії, Кавказу, Близького Сходу, та у зворотному напрямку - по МТК "Європа - Кавказ - Азія" ("ТRАСЕСА") і МТК "Балтика - Чорне море" ("Гданськ - Одеса").

Українська сторона пропонує ЄС розглянути питання щодо створення з метою поліпшення транспортування вантажів між європейськи ми та азіатськими країнами ще кількох коридорів :

- навколо Чорного моря, у рамках Чорноморського економічного співробітництва;

- Європа - Азія: з Європи через Казахстан, Центральну Азію й далі у Китай;

- Балтика - Чорне море, що з'єднує країни й регіони, які тяжіють до цих морів, найкоротшим шляхом з головною віссю Одеса - Гданськ;

- транскавказького коридору "Європа - Кавказ - Азія".

Пролягаючи через Україну, ці коридори забезпечать найкоротші, найекономічніші в експлуатації шляхи сполучення між багатьма країнами. До зазначених МТК тяжіють 34 країни із загальною площею понад 33 млн кв. км.

З метою створення більш сприятливих умов перевезення транзитних вантажів територією нашої країни прийняті і набрали чинності Закони України "Про транзит вантажів" і "Про запровадження єдиного збору, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон", а також готується проект Закону "Про транспортно-експедиційну діяльність". Україна приєдналася до основних європейських конвенцій та угод з питань транспорту.

Минулого 2000 року у рамках програми TACIS завершено проект "Покращання паромної переправи Іллічівськ - Поті", виконання якого буде сприяти з'єднанню коридору № 9 з коридором TRACECA. Разом з експертами європейської комісії ведеться робота з реалізації проектів "Транспортні потоки і техніко-економіч не обгрунтування" та "Сприяння міжнародним транзитним автомобільним перевезенням".

У найближчій перспективі бачиться з'єднання транспортних коридорів Гданськ - Одеса, Європа - Кавказ - Азія з Критськими коридорами № 9, № 3, № 5, що проходять територією України, і створення цим самим єдиної транспортної мережі між країнами Європи, Кавказу, Середньої Азії, регіонами Балтійського і Чорного морів.

Таким чином, Україна вже нині виконує функції важливого європейського транспорт ного вузла, а з часом і посилюватиме дану діяльність. Цьому сприяють такі об'єктивні чинники, як геополітичне становище країни та наявність у ній потужного транспортного комплексу.

Завдяки своєму географічному положенню, Україна впродовж цілого тисячоліття є міст
ком між Європою й Азією, між Північчю і Півднем. Крім того, територія країни вкрита густою мережею транспортних шляхів, має розвинутий сучасний рухомий склад усіх видів транспорту . Згідно з даними англійського інституту "Рендел", за коефіцієнтом транзитності (тобто за розвиненістю усіх видів транспортних зв'язків і відповідної їм інфраструктури) Україна посідає перше місце в Європі. У транспортній системі держави, у виконанні нею функцій європейського транспортного вузла важливу роль відіграють всі складові транспортного комплексу: автомобільна, залізнична, трубопровідна, водна, повітряна, космічна.

У зв'язку з європейською орієнтацією зовнішньоекономічних зв'язків України, постала важлива проблема розвитку транзитно -транспортної інфраструктури, насамперед автомагістралей і митних переходів. За останні п'ять років проведена плідна робота у цьому напрямі: побудовано і відкрито більш ніж 80 міжнародних і міждержавних пунктів пропуску .

Сьогодні Україна - найбільший у світі транзитер природного газу. У Зеленій Книзі щодо безпеки енергопостачання Європейська комісія розглядає використання українських газотранспортних систем як важливий елемент диверсифікації свого енергопостачання.

Системами магістральних газопроводів російський природний газ надходить у країни Західної, Центральної і Східної Європи. Ці системи технологічно зв'язані з аналогічними магістральними газопроводами Росії, Білорусі, Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини та Польщі, а через них - з газопроводами всього європейського континенту. Пропускна спроможність вітчизняної газотранспортної системи становить на вході 290 млрд куб. м, а на виході (у країни Західної, Центральної та Східної Європи, а також у Молдову та на південь Росії) - майже 170 млрд куб. м на рік.

Нове будівництво та реконструкція газопроводів і компресорних станцій дасть можливість підвищити потужність і надійність транзитної системи газопроводів і забезпечити перспективні потреби у транзитних поставках газу до 2010 р. та у подальшому.

Україна, завдяки своєму географічному положенню, має чудову перспективу стати з'єднувальною ланкою між нафтодобувними регіонами колишнього СРСР і найважливіши ми європейськими ринками. Крім того, маючи потенціал переробки нафти близько 50 млн т на рік, Україна є досить приваблив им ринком збуту нафти для нових нафтодобувних компаній . Розвинута система нафтопроводів є однією з головних стратегічних переваг України, відіграє помітну роль в економічному реформуванні і розвитку країни та справляє позитивний вплив на економіку сусідніх держав.

За останні роки обсяги транспортування нафти українськими нафтопроводами становлять у середньому 64-66 млн т на рік, а експортний транзит - 53-55 млн т на рік.

Сьогодні головною проблемою транспорту вання нафти з Чорного моря до споживачів у Європі є складнощі при проходженні проток Босфор і Дарданелли. Тому пропонується більш оптимальний варіант транспортування за маршрутом "Баку - Супса" - "Південний (Одеса) - Броди" - Центральна і Північна Європа з реверсивними функціями, тобто з можливістю поставляння нафти із Північної Європи на українські нафтопереробні заводи (НПЗ).

Враховуючи те, що європейський ринок нафтопродуктів схильний до щорічного зростання попиту в середньому на 2-2,5%, а обсяги нафтопереробки не встигають за цими темпами, реалізація останнього проекту дає змогу сподіватися як на підвищення рівня інвестиційної привабливості НПЗ України, так і на життєздатність ідеї транспортування нафти українською ділянкою Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору (ЄНТК).

Як найшвидша підтримка країн, зацікавлених у реалізації української частини ЄНТК, у тому числі й укладання взаємовигідних договорів на транзит і постачання каспійської нафти через Україну, буде сприяти послабленню залежності європейського ринку нафтопродуктів від поставляння нафти з країн ОПЕК, а також стабілізації цього ринку за рахунок підвищення на ньому рівня конкуренції.

У 2000 р. темпи виконання будівельних робіт при спорудженні морського нафтоперевалоч ного комплексу (МНПК) "Південний" збільшено, порівняно з попередніми роками, у 6 разів.

Досягнуті темпи будівництва нафтопроводу Одеса - Броди забезпечують гарантоване введення об'єкта в експлуатацію у 2001 році.

Виходячи з географічного положення України та з порівняно невисокої вартості будівництва української частини ЄНТК, передбачаєть ся, що сумарний тариф на транспортування нафти у країни Центральної і Західної Європи за маршрутом Баку - Супса - Одеса - Броди - Адамова Застава - Гданськ буде мінімальним, на 10-15 дол. США за тонну меншим, ніж за іншими маршрутами . Цей чинник є особливо важливим, з огляду на безпрецедент не зростання цін на нафту і дестабілізацію європейського ринку нафти.

Програма створення і розвитку міжнародних транспортних коридорів передбачає включення до цієї системи також інших видів транспорту (автомобільного, залізнично го, водного, повітряного) та функціонування високонасиченої інфраструктури їх обслуговування. Реалізація програми потребує не тільки будівництва шляхів сполучення, розвитку інфраструктури, забезпечення рухомим складом, але й постійного пристосування до змін міжнародної тарифної політики, системи зборів і платежів за міжнародні перевезення тощо. Україні слід також приєднатися до багатьох міжнародних конвенцій, вимог і стандартів, що сприятиме посиленню її ролі як важливого європейського транспортного вузла.

Таким чином, Україна має великі потенційні можливості і перспективи розвитку як важливий європейський транспортний вузол. З високим рівнем обслуговування транзитних перевезень можна активніше інтегруватися в європейські і світові господарські структури, ефективніше забезпечувати зовнішньоеконо мічну діяльність держави.

Певний вплив на господарські структури Європи справляє туристична та рекреаційна сфера України. У міру поступового наближення України до європейського економічного та інституціонально-правового середовища будуть збільшуватися можливості даних галузей щодо задоволення попиту населення європейських країн на туристичні і рекреаційні послуги.

Першочерговим напрямом діяльності у цій сфері залишається розбудова договірно-пра вової бази зовнішніх зносин, укладання міжнародних угод міжурядового та міжвідомчого характеру про співробітництво у галузі туризму. На даний час вже укладено відповідні угоди з рядом країн Європи (Білоруссю, Болгарією, Грецією, Естонією, Латвією, Литвою, Польщею, Росією, Хорватією), а також готуються до підписання угоди з Францією, Мальтою, Іспанією, Італією, Чехією, Угорщиною, Словаччиною, Кіпром, Фінляндією та ін.

Дієвим механізмом реалізації міждержавних угод у сфері туризму є, зокрема, створення та діяльність спільних міжурядових комісій з питань економічного та науково-технічного співробітницва. Плідно розвиваються стосунки у галузі туризму в рамках міжурядових спільних комісій: українсько-грецької, українсько-російської, українсько-австрійської, українсько-баварської, українсько-словаць кої, українсько-словенської, українсько-лат війської.

Важливою складовою міжнародних зв'язків є розвиток інституційного співробітництва. Через безпосередню участь у діяльності світових і міжурядових структур усіх рівнів практично реалізуються договірні відносини, активізується входження України до світового та європейського туристичного простору.

Активізується співпраця з Європейським Союзом, Радою Європи, Радою держав Балтійського моря у питаннях визначення та реалізації світової політики у сфері туризму, включення України до перспективних програм фінансової і технічної допомоги, а також по інвестиційних проектах ЄС у сфері туризму, зокрема, у рамках програми TACIS тощо.

Плідно розвивається співробітництво з міжнародними організаціями, в тому числі у рамках Міждержавної ради країн СНД з туризму, Робочої групи з туристичного співробіт ництва Чорноморського економічного співробітництва, Робочої групи з туризму Центральноєвропейської ініціативи.

Для України традиційною стала участь у туристичних виставках світового та міжнародного значення: "ІТВ" (Берлін), "WTM" (Лондон), "MITT" (Москва), "FITUR" (Іспанія), "ВІТ" (Італія), "TT WARSAW TOUR + TRAVEL" (Варшава).

Цілеспрямована та системна діяльність щодо розвитку міжнародних туристичних зв'язків є чинником інтеграції нашої країни до європейської спільноти, розвитку національної економіки та культури, ефективного використання власного потенціалу у галузі туризму.

Основними напрямами міжнародного співробітництва України з країнами Європи у цій сфері мають бути питання глобальної координації туристичної діяльності, вироблення загальноєвропейської політики у сфері туризму, узгодження статистичної методології, впровадження новітніх туристичних технологій і передових методів підготовки та підвищення кваліфікації кадрів туристичної галузі.

Важливим аспектом української економічної політики на європейському просторі є визначення її напрямів для прикордонних регіонів . Це, зокрема, створення транснаціональних компаній, зон вільної торгівлі, єврорегіонів . Слід відзначити, що транскордонне співробіт ництво України сьогодні досить динамічно розвивається. Майже всі прикордонні області підписали угоди про співпрацю з прилеглими до них областями сусідніх країн або співпрацюють у рамках міждержавних угод про добросусідство. Створені і функціонують три єврорегіони ("Карпатський", "Буг", "Нижній Дунай") та планується заснувати ще два ("Верхній Прут", "Азов").

Як важливий механізм економічного співробітництва Україна розглядає і створення зон вільної торгівлі з окремими країнами Європи У попередні роки Україна уклала угоди про вільну торгівлю з Латвією, Литвою та Естонією . 18 січня 2001 р. укладено Угоду про вільну торгівлю з Македонією . Застосування режиму вільної торгівлі з такою невеликою країною також дасть змогу опрацювати можливі переваги та недоліки використання певних загальноприйнятих європейських норм двосторон ньої торгівлі. Одночасно започатковується переговорний процес щодо опрацювання тексту Угоди про вільну торгівлю з Югославією .

Необхідною умовою виходу України на світові товарні ринки, розвитку процесів інтеграції країни у Європу, перебудови у галузі експортно-імпортних операцій, забезпечення власних потреб у паливно-енергетичних ресурсах і сировині є створення і розвиток міждержавних (транснаціональних) структур . Законодавчу підставу для створення транснаціональних промислово-фінансових груп дає Закон України "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21 листопада 1995 року.

З метою удосконалення умов створення промислово-фінансових груп, як українських, так і транснаціональних, розроблено проект Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про промислово-фінансові групи в Україні", який знаходиться на розгляді у Верховній Раді України. Даний законопроект усуває залежність умов створення ПФГ від відповідної Державної програми, що надає більше можливостей для формування промислово-фінан сових груп, зокрема транснаціонального характеру, і не потребуватиме попереднього укладання міждержавних договорів, ратифікованих Верховною Радою України. Одночасно виключено вимоги до обсягів реалізації продукції та кількості банків у складі промислово-фінансо вої групи. Передбачається також можливість створення транснаціональних промислово-фі нансових груп шляхом укладання міжурядових чи міжвідомчих угод.

Прийняття Закону України "Про промислово -фінансові групи в Україні" у новій редакції забезпечить сприятливі умови для створення українських, транснаціональних і міждержав них промислово-фінансових груп шляхом інтеграції фінансового та промислового капіталу, що є одним із пріоритетів державної політики, спрямованої на підвищення конкуренто спроможності української економіки. На думку автора, через утворення промислово-фінансо вих груп економіка держави поповниться самодостатніми прибутковими господарськими структурами, які, використовуючи переваги від об'єднання підприємств, банків, наукових і проектних установ, здатні вирішити проблеми підвищення ефективності виробництва через прискорення науково-технологічних та інноваційних процесів.

У 1999 р. Верховна Рада України ратифікува ла Конвенцію про транснаціональні корпорації, підписану у Москві у 1998 р. Цим документом встановлюються загальні основи співробітництва держав-учасниць у створенні і діяльності транснаціональних корпорацій . Необхідність участі України у цій Конвенції викликана нагальною потребою у відновленні господарських зв'язків з Росією, Білоруссю, Молдовою та іншими членами СНД.

Для України зовнішньоекономічне співробіт ництво з ТНК переслідує дві взаємопов'язані цілі. По-перше, таке співробітництво має велике політичне значення для розширення контактів між нашою країною та європейськими державами. По-друге, участь у міжнародному поділі праці сприяє прискоренню економічно го розвитку та інтеграції України у європейську і світову систему господарських зв'язків.

Співробітництво з європейськими ТНК буде сприяти розвитку експортної бази України, більш повному насиченню внутрішнього ринку якісною продукцією, у тому числі за рахунок імпортозаміщення, а також дасть можливість залучити додаткові матеріальні й фінансові ресурси. Для українських зовнішньоекономічних організацій, міністерств і підприємств, що виходять на зовнішній ринок, значний інтерес становить вивчення досвіду діяльності транснаціональних корпорацій щодо збуту і технічного обслуговування продукції. Важливо також вивчати досвід ТНК зі створення своїх закордонних підприємств . Об'єктивним результатом ефективної реалізації геополітичного, економічного та інтелектуального потенціалу України має стати вихід країни на позиції лідерства у Південно-Східній Європі по цілому ряду напрямів високотехнологічного виробництва: машинобудуванню, матеріалознавству, космосу, моно- та біотехнологіях, електрозварюванню, харчовій промисловості та аграрному сектору. Формуються необхідні і достатні передумови для створення в Україні потужного транспортного вузла європейського та євразійського значення. Вимальовуються контури формування в Україні міжнародного туристичного та рекреаційного комплексу. У процесі поглиблення ринкових реформ, розбудови сучасної інституціональної інфраструктури зростатимуть можливості України щодо надання міжнародних фінансових, банківських послуг і закріплення за країною позиції регіонального центру у цій важливій сфері економічної діяльності.

Можливості перетворення України на потенційний регіональний економічний і фінансовий центр передбачають виконання у сфері міжнародних фінансових і банківських послуг кількох умов, таких як:

•проведення ефективних економічних реформ і перехід до етапу сталого економічно го зростання;

•підвищення зрілості національної економіки, особливо банківського і фінансового сектору;

•переорієнтація фінансових потоків, включаючи рух позичкового капіталу та іноземні інвестиції, з тим, щоб вони не обминали Україну;

•досягнення стану політичного лідерства у регіоні з одночасним зміцненням внутрішньо політичної ситуації.

Вже нині у банківській галузі відбуваються значні структурні зміни. У сфері фінансових послуг вони виражаються перш за все у перебудові структури банківської системи: сучасна трансформована банківська система є наслідком нової структури попиту, глобалізації та розвитку інформаційних технологій.

З 1995 р. на території України активно розвивається ринок банківських платіжних карток, українські банки розпочали вступ до міжнародних платіжних систем VISA, EUROPAV і співробітництво з іншими міжнародними платіжними системами: DINERS CLUB, JCB, AMERICAN EXPRESS.

Банки, юридичні та фізичні особи в Україні набули значного досвіду роботи з вищезгада ними міжнародними платіжними системами. Крім того, в Україні діє кілька внутрішніх "карткових" проектів. Існують передумови для розвитку систем Інтернет-комерції, в тому числі з використанням банківських платіжних карток у мережі Інтернет.

Вирішення проблем закріплення за Україною функцій регіонального економічного і фінансового центру передбачає і підвищення зрілості фінансового, у тому числі фондового ринку. Розвиненість фінансового ринку на національному рівні є необхідною умовою для розвитку процесів інтеграції економіки України у європейський і світовий ринок.

Історичний досвід української державності засвідчує, що у всі часи її доля тісно перепліталася з європейською цивілізацією. Україна завжди відчувала позитивні імпульси з боку Європи та, у свою чергу, робила власний внесок у загальноєвропейську скарбницю.

На початку XXI століття геостратегічні виміри, наявні ресурси, міжнародний політичний клімат сприяють тому, щоб Україна справляла більш відчутний вплив на формування як існуючого, так і майбутнього європейсько го економічного середовища, керуючись принципами гармонізації національних і загальноєвропейських інтересів.